Безбар’єрність часто зводять до фізичної доступності простору: пандусів, ліфтів чи автоматичних дверей. Проте бар’єри можуть бути значно менш очевидними. Вони виникають у мові, цифрових сервісах, доступі до освіти та роботи, а також у стереотипах і упередженнях.
Про це говорили під час онлайн-зустрічі u.comms club з Уляною Пчолкіною, громадською діячкою, лідеркою ГО «Група активної реабілітації» та головою правління громадської спілки «Ліга сильних».
Де починається безбар’єрність
Безбар’єрність — це рівні можливості для людей отримувати інформацію, користуватися послугами, навчатися, працювати та брати участь у житті суспільства.
Бар’єри для людей з інвалідністю можуть бути явними та прихованими. До явних належать недоступні будівлі й послуги, відсутність контенту жестовою мовою, недоступність цифрових сервісів або неможливість отримати бажану освіту. Приховані бар’єри пов’язані зі стереотипами, дискримінацією, упередженнями та оцінювальними судженнями. Саме вони часто визначають ставлення до людини ще до того, як вона отримує можливість проявити себе.
Для брендів це означає, що безбар’єрність варто розглядати ширше за фізичну доступність. Важливо перевіряти весь досвід взаємодії людини з організацією: від першого повідомлення до користування продуктом чи послугою.
Міфи про людей з інвалідністю
Під час зустрічі Уляна Пчолкіна окремо розібрала поширені уявлення, які формують стигму навколо інвалідності.
Серед них:
- люди з інвалідністю — це якісь «інші» люди;
- людина з інвалідністю є прикладом для інших;
- людина з інвалідністю — тягар для родини, суспільства чи держави;
- інвалідність — це ненормальний стан, який потрібно «виправляти»;
- людина з інвалідністю становить загрозу;
- люди з інвалідністю є «святими», яким не можна відмовляти.
Проблема таких уявлень у тому, що вони зводять людину до її інвалідності та створюють додаткові соціальні бар’єри.
Один із найбільших бар’єрів, за словами Уляни Пчолкіної, — саме оцінювальні судження та упередження. Вони можуть впливати на те, як людину сприймають на роботі, у медіа, у публічному просторі чи під час користування послугами.
Як говорити про інвалідність коректно
У комунікації важливо використовувати коректну термінологію.
Не варто використовувати слова та конструкції на кшталт «інвалід», «людина з обмеженими можливостями», «людина з особливими потребами» чи «неповносправний».
Коректна форма — «людина з інвалідністю», а за потреби — «особа», «жінка», «чоловік» або «дитина» з інвалідністю.
Це пов’язано з базовим принципом: у фокусі має залишатися людина, а не порушення її здоров’я, діагноз чи статус.
Що це означає для брендів
Безбар’єрна комунікація потребує не лише правильних слів. Вона передбачає перегляд того, як бренд створює контент, продукти та сервіси.
Серед практичних рішень:
- використовувати просту та зрозумілу мову;
- додавати текстові описи до зображень;
- використовувати субтитри та доступні формати відео;
- забезпечувати цифрову доступність сайтів і сервісів;
- перевіряти фізичну доступність просторів;
- уникати стереотипних образів людей з інвалідністю в рекламі та контенті;
- залучати представників різних спільнот до розробки комунікацій і продуктів.
Важливо також не створювати комунікацію про людей з інвалідністю без їхньої участі. Найкраще розуміння бар’єрів виникає тоді, коли до процесу залучені люди, які мають відповідний досвід.
Безбар’єрність як щоденна практика
Для бренду безбар’єрність не повинна обмежуватися окремою кампанією чи комунікацією до тематичної дати. Вона проявляється у щоденних рішеннях: як написаний текст, як працює сайт, чи можна скористатися послугою, кого бренд показує у своїх матеріалах і як говорить про різний досвід людей.
Тому перший крок — зрозуміти власну аудиторію та визначити бар’єри, з якими вона може стикатися у взаємодії з брендом. Далі — послідовно прибирати їх із комунікації, сервісів і середовища.
Під час зустрічі також ішлося про те, що коректна комунікація потребує постійного навчання та перегляду звичних формулювань. Саме тому робота з безбар’єрністю починається не з пандуса, а з уважного ставлення до людини.
